Header image

 

         
           
 

Початок подорожі

МАЙОРКА - ГіБРАЛТАР

АТЛАНТИКА

 

АТЛАНТИКА

05.11.2012, день 9.
Усі наші досконалі розрахунки розбилися об трьох прекрасних іспанок з офісу марини Ла Лінеа де Ла Консепсьйон! Запланований час виходу з марини у нас була 8 ранку, з тим щоб до 9 вийти з бухти і проходити протоку Гібралтар з початком відливу. Але не так сталось як гадалось! Офіс марини о 7 ранку був ще зачинений! На всі наші спроби запросити марину по рації нам відповідав черговий про те, що офіс буде працювати з 9 ранку. Під офісом зібралася достатня кількість яхтсменів з тієї ж думкою розплатитися і вийти. Причому деякі розповідали, що вони і вчора ввечері приходили під офіс, але теж все було закрито. Отак, перемиваючи кістки іспанським традиціям і їхній кризі, всі чекали, втрачаючи можливість зручного проходу протоки ...
До речі, з розмови з'ясувалося, що в нашій і сусідній англійської марині за ці дні накопичилося чимало яхт, які тут відстоювалися вже кілька днів і перечікували цей сильний зустрічний вітер і шторм, і що всі вони сьогодні з ранку виходять в Атлантику. За словами одного італійця, тільки з нашої марини будуть виходити близько 15 яхт у напрямку Канар. Що ж, добре, будемо йти в компанії хоча б на початку шляху, бо потім всі розійдуться через різні швидкості.
Отже, виходить, що навіть якби ми підійшли сюди, до Гібралтару, на день раніше, то все одно стояли б і перечікували зустрічний вітер.
Нарешті з'явилися три прекрасні донни і, ми розплатившись в марині, «вирвалися» в пролив. Кращий час було вже втрачено і десь за 1,5 години ми відчули на собі зустрічну приливну течію вузлів так в 2,5!
Через цю вузеньку протоку – Гібралтар, шириною в 7,5 миль (близько 15 км) - нас зараз дійсно йде ціла флотилія: попереду видніється з десяток яхт, які нас вже обійшли (хоча зі своєї марини ми виходили першими, адже Сашко чекав під офісом ще з 7 ранку), і позаду нас - не менше.


Зараз підходимо до мису Тарифа, звідки сподіваємось відправити останні повідомлення додому і звідти вже виходимо в океан і беремо курс на Канари.
Екіпаж запропонував випити за вихід та початок океанської частини походу. Ну, так це ж ніхто не проти! Під перекусочний італійський салатик випили самі (ми з Сашком - рожеве, ще з Мальорки, капітан - віскі) і богам води і вітру плеснули, щоб не забували наше суденце.
До речі, про побут. Прийняли рішення на океанський період походу почати користуватися для миття посуду морською водою (перше миття - з крана з морською водою, з миючим засобом, а потім ополіскування прісною). Безкоштовні ванночки з натуральної морської води для ручок! А також перейшли на нормальний 4-х годинний графік вахт: капітан - з 10 до 2 вдень і вночі, Саша - з 2 до 6 вдень і вночі; я - з 6 до 10 вранці і ввечері.
Побажайте нам хорошого вітру! Не попутного, і не зустрічного, а хорошого вітру!

Пн., 05.11, день 9.
Напевно, небесна канцелярія не підключена до інтернету і не заглядає в GRIB-івські прогнози погоди. А Всевишній натискає клавіші "дощ", "вітер", "гроза" як йому на душу ляже. Бо замість прогнозованого північного вітру за Гібралтаром ми знову отримали вітер в ніс! Не надто сильний, але йти все одно доводилося під движком. Нічого, втішали ми себе, ось вийдемо в океан, ось там будуть вітри! Досвідчені капітани перед виходом інструктували нас: "Перед мисом Тарифа (умовно розділяє Середземне море і Атлантичний океан) обов'язково зарифіться - за мисом вітер як війне! А вже потім будете вирішувати - розрифляться чи ні". Ага, як же: хвиля, звичайно, за Тарифою змінилась, стала набагато довшою і пологішою, але вітру не додалося. І при цьому він в ніс! Дуже незручно! Йдемо 3 вузли на годину ... Якщо так піде і далі, то до Канар ми будемо плестися днів 10 ... Ну, і дощі, яких ніхто не прогнозував ...
Поки готувала на вечерю розсольник (знову спасибі українській заправці, всім дуже  смакувало), Капітан і Сашко спостерігали касаток - фантастика!
З'ясувалося, що не працює зарядка від 12V, точніше працює тільки одна точка з трьох, в яку встромили додатковий GPS і домовилися не вимикати до Канар. Так що планшет і мобільники заряджати нічим. Тому пишемо записки на папірцях, дійдемо до Канар - перенесемо в планшет.
Вітер посилився на мою "західну" вахту і помінявся на бакштаг. Розбудила Сашка, Капітана, поставили вітрила. Йдемо до 5 і більше вузлів! Поруч з нами, ліворуч по кормі, а до ранку - вже зліва по борту - світяться яхтові вогні, хтось іде з нами одним курсом. І ще хтось видніється на горизонті праворуч по кормі. Це якось підбадьорює.
Вночі повз нас паралельним курсом проходить величезний пором: яскравий 9-поверховий будинок! Колись, пливучи на такому ж лайнері, я дивилася на яхти і заздрила: "Ах, як це, напевно, цікаво! Ах, які вони мужні, незалежні!" Чомусь тоді не думалось, що це ще й постійні вахти під дощем, зустріч з чоловіком тільки коли здаєш або приймаєш вахту, спання по черзі, а іноді і в різних каютах одягненими на випадок авралу ... Тепер же я дивилася з яхти і була б не проти опинитися на пароплаві, в сухому теплому ліжечку ...

Вт., 06.11, день 10.
Вночі, на Сашкову вахту, поривом вітру зірвало з лебідки стаксель і заклинило в носовому якорі шкот. Усунули.
За першу добу, як не дивно для таких незручних вітрів, пройшли 119 миль. Обнадійливо!
Вітер все такий же нестабільний, іноді доводиться йти під движком. І при цьому постійно зривається на фордак. Явно, хтось із сухопутних друзів бажає нам попутного вітру!
І постійно дощить (теж в прогнозах не було!). У коротких проміжках між дощами повечеряли в кокпіті гречаною кашкою з домашньою тушонкою за рецептом Капітана. Смачно!
Навколо яхти пурхають дві маленькі пташки, схожі на нашого звичайного горобця, але дрібніші і жовтенькі. Посиділи на релінгах, перелітаючи з місця на місце, потім на штурвал, на мотор для тузика. Шукають захищене від дощу місце, щоб обсохнути івідпочити. Добре, що у нас підняті біміні, де пташки відсиділися з півгодини, висохли і полетіли далі у своїх пташиним справах ...
На горизонті все ще видно 3-4 яхти, що йдуть паралельним курсом. Одна з них, праворуч по кормі, йде під яскравим спінакером і за добу потихеньку пройшла вперед, розчинившись остаточно до ранку середи. З однією з яхт, що на горизонті попереду, майже добу йшли приблизно однією швидкістю. Як у капітана Одрі: вони не можуть відірватися, ми не можемо наздогнати! Але до ранку середи всі яхти розчинилися в океані ...
Всю ніч на горизонті попереду і праворуч палахкотіли блискавки, наслідки яких ми відчули на собі наступного дня.

Ср., 07.11, день 11.
За добу пройшли 101 милю.
Вночі вітер то майже скисав, і тоді доводилося піддавати движком, то міняв напрямок (силу вітру оцінити складно, оскільки напередодні, не витримавши качки і вітрових викрутасів, накрився бортовий вітрометр; тепер силу вітру оцінюємо приблизно, за станом вітрил або на звук) і доводиться постійно змінювати налаштування вітрил. Навіть я, найконсервативніший член екіпажу (ну не люблю я зайвий раз щось змінювати, якщо система працює нормально) і то за свою ранково-світанкову вахту перекладала галси, рифовувала стаксель, майнала його, потім знову ставила ...
На світанку з'явилися грозові хмари праворуч і прямо по курсу (там, де були блискавки вночі). І вітер, проти всяких теорій, задував від них, тобто від низького тиску до високого! Схоже, в небесній канцелярії не звертають уваги не лише на наші людські прогнози, але й на людські теорії.
Коли годині о 9 ранку, ще на моїй вахті, яхта пішла швидше, всі зраділи: ну, тепер компенсуємо відставання від графіка! Швидкість зросла до 5,5 - 6 - 7 і навіть до 8 вузлів! Здорово! І тільки коли судно почало від такої швидкості сильно кренитися і приводиться до вітру, і полив дощ, всім стало зрозуміло, що це - шквал! Звичайно, Капітан і Сашко, напіводягнені, вилетіли в кокпіт майнатися. І, звичайно ж, в черговий раз заклинила рифовка грота.
Про систему рифовки - окрема повість. Ми зрозуміли, що дипломи Паризького (або Марсельського, або Брестського) суднобудівного інституту купуються за гроші так само, як і в наших вузах, ще коли вперше, відразу після виходу з Пальми, спробували зарифити грот. Тільки недоучка міг вивести обидва рифовочних кінці на один блок. Кожного разу при рифовці треба комусь йти до щогли розклинювати риф-шкентелі. І хоч за тиждень плавання вже були вироблені певні навички роботи з такою дивакуватою системою, рідко коли вдається без проблем зарифитись-розрифитись.
Проте, змайнали всі вітрила якраз до кінця шквалу! Але попереду по курсу виднілися ще нові осередки гроз. Вирішено було намагатися обходити їх, навіть відхиляючись від курсу.
Так і йдемо далі: перед грозою вітер посилюється - трохи вдається пройти під вітрилом. Потім - дощ і повний штиль - йдемо під движком. Як в класиці: "тефтель з рисом, котлета - з картоплею. Міняти не можна!".
Ці три перші дні океанського плавання повністю змінили наше уявлення про океанські вітри. Так, чимало є розповідей про стабільні, стійкі океанські вітри, де на одному галсі можна пройти від Європи до Америки. Але, мабуть, це не наш випадок. У нашому випадку Всевишній відтягується регулюванням вітру на свій розсуд.
На вечерю приготувала кус-кус з "антитошнотними" баклажанами з імбиром плюс стейк. Дуже добре пішло.

Чт., 08.11, день 12.
За добу пройшли 107 миль.
Ну, здається, вдалося вийти зі смуги дощів!
Ще на вахті Капітана йшла боротьба з черговою грозою, йому навіть вдалося самому зарифити грот, чим він залишився неймовірно задоволений.
На Сашковій вахті (з 2 до 6 ранку) ще накрапав дощик, проте вітер значно посилився і зайшов на галфвінд, а то й на бейдвінд! Прокидаючись періодично вночі, я в носовій каюті чула, як яхта носом розсікає хвилі з величезною швидкістю. Навіть подумала, що знову потрапили в шквал і нас несе зі швидкістю не менше 8 вузлів! Але коли вийшла приймати вахту у Саші, виявилося, що йдемо 5,5-7 вузлів, вітер хороший, стабільний. Ну, от нарешті і ми дісталися до цих стабільних, стійких океанських вітрів, про які стільки читали!
А який сьогодні був схід сонця! Спочатку позолотило численні дрібні хмарки-баранці, а вже потім з'явилося сонечко на яскраво-блакитному фоні: краса неймовірна!
Зранку екіпаж, передрімавши після вахт, виповз в кокпіт, милуючись сходом, гарною погодою, теплом ...
Всі порозвішували сушитись непромоканці, перчатки, обв'язки з рятувальними жилетами (дуже сподіваюся, що після просушування обв'язка стане хоч трішки легше, все ж таки 5 кг на плечах постійно мені носити важко).
До слова, щодо яхтового одягу. Він себе дійсно виправдав. Мої чоботи - вище всяких похвал: не мокнуть і при цьому дихають. Сашині, хоч і не дихають, але точно не промокають і не ковзають. Величезна подяка друзям за такі доречні і дорогі подарунки! Куртки (Musto off-shore), рекомендовані продавцем у Женеві, теж відмінні: високі коміри надійно захищають і від вітру, і від дощу, і від хвилі; капюшони теплі і зручно сидять. Як і належить непромоканцям, комбінезони та куртки дійсно не промокають, а вода з них швидко сходить. Але все-таки після тижня дощів (починаючи з підходу до Гібралтара), навіть вони вимагали гарної просушки.
Тому зараз команда ліниво гріється на сонечку поруч з Капітаном, який на вахті, а увесь спрейхуд завішаний одягом для просушування. Роздяглися до трусів і майок вперше за весь похід. Добре!
Поглядаємо на чартплоттер аби не пропустити "середини шляху" (за відстанню, а не за часом, бо все залежить від подальшого вітру і, відповідно, швидкості).
За 350-ю милю, пройдену від Гібралтару до Гран Канарії, було випито по склянці відмінного рому Zakapa, а надвечір була влаштована вечеря з вином: салат з авокадо і спагетті з тунцем. І навіть десерт - крема каталана!
Після вечері команда йде спати, а я заступаю на вахту і з задоволенням спостерігаю захід сонця: тепер це сірі дрібні баранчики-хмари на тлі золотаво-помаранчевого неба ...
Праворуч по носі видніється яхта, що йде з нами одним курсом. І ще одна - праворуч по кормі. От і добре, буде веселіше йти вночі в компанії.
В умовах рівного доброго вітру вахта - справжнє задоволення. Не треба бігати попалубі підтягуючи-послаблюючи-рифуючи вітрила. Натомість можна спостерігати за флюорисцуючим морським планктоном, який, потривожений хвилею від нашої яхти, спалахує десятками зірочок на гребені хвилі і тут же, заспокоївшись, затухає. Або ж спостерігати за зоряним небом. Такого фантастично красивого неба я не бачила ніде, ну, хіба що у Звенигородці, що в лісі на Дніпрових кручах під Ржищевом. А ще - падають зірки і можна загадувати бажання.
Але така комфортна вахта була сьогодні вночі тільки у мене. До кінця моєї вахти вітер почав скисати і Капітану, а потім і Сашку, довелося піддавати движком.

Пт., 09.11, день 13.
За добу пройшли 113 миль.
Ранкова вахта почалася з легкого авралу: раптово посилився вітер, перед дощем. Усім екіпажем вискочили на палубу, зарифились. А після невеликого дощу вітер знову скис, при цьому перейшовши в левентік. Довелося трохи поміняти курс, щоб іти хоча б бейдвіндом, але все одно піддавали движком (йдемо курсом 218 замість 230). Сподіваємося, що вітер зміниться.
Вранці прийшла зграйка дельфінів, які пустували навколо яхти хвилин 40: намотували кола, пірнали під яхтою, дружно йшли в одну сторону від яхти, потім поверталися, знову пірнали і мчали в іншу сторону.
Після сніданку (кус-кус і сосиски) проконтролювала запаси питної і прісної води. Питної за ці 4 доби походу використали 16л, тобто всього по 4 л. в день на весь екіпаж (показник набагато нижчий середньорозрахункового). Залишилося на борту 50 л, не рахуючи "штормових" 6 літрів в 0,5 літрових пляшках (зручно пити в качку). Прісної води взагалі використали мало, носовий бак ще повний, а кормовий, яким зараз користуємося, показує 3/4 від 100 л. І начебто миємося і голимося. Отож, які ми економні, коли треба ...
На жаль, вітер знову дуже незручний південно-західний, прямо в ніс. Доводиться змінювати курс, щоб іти хоча б в крутий бейдевінд. Міняємо галс - ще гірше. Виходить, тупцюємо майже на місці. Через таку невизначеність мій зроблений з підручних продуктів салат олів'є, або як його скрізь в Європі називають "російський салат", залишився майже не з’їдений. А я на вечерю ще й борщик приготувала, хотіла всіх порадувати наближенням до цілі ... А виходить, що ми за день до цілі майже не наблизилися ...
Не йдемо відпочивати (ні Капітан після вахти, ні я перед), сидимо в кокпіті спостерігаємо за флюгаркою і чекаємо зміни вітру: за смс-ним прогнозом з Києва знаємо, що він має помінятися до 6 вечора.
І справді, десь до 16 години вітер начебто починає нарешті заходити на захід!
Зненацька помічаємо, що зліва по борту підступає грозова хмарка. Прикидаємо, чи в нашу сторону вона йде: таки в нашу! Вирішуємо застосувати життєву хитрість: "узяв парасольку - дощик в цей день не піде", але у застосуванні до морських умов: "одягнув непромоканці - дощ не піде". Швидко всією командою міняємо майки-шорти на непромоканці, чоботи і обв'язки зі жилетами. Сидимо в кокпіті, паримося під сонцем і посилено лякаємо хмару своєї боєготовністю. Перший шквал ми відбили: в одну мить гіка-шкоти потравлені, стаксель зарифлений! Хмара, либонь, таки злякалася нашої мужності, зросила нас дрібним дощиком і, обдарувавши на прощання величезною яскравою подвійний веселкою, по кормі пішла на Африку! Уф, відстояли ...
Поки боролись з хмаркою вітер змінився і ми не лише стали на потрібний нам курс, але й навіть змогли взяти трохи західніше (про запас).
Та попереду нас чекала ще одна грозова хмара, прямо по курсу. Тут вже лякай - не лякай, не обійдеш. Мужньо йдемо прямо на неї і - о, диво! - вона поступово йде з нашого курсу в бік Африки!
Після такої боротьби з грозовими хмарами борщик і салат олів'є пішли на ура! Але що буде вночі? У темряві хмару заздалегідь не помітиш (а вони зараз по всьому горизонту) і до шквалу зарані не підготуєшся ...
Звичайно ж, за ніч влетіли в пару-трійку грозових хмар, з посиленням вітру, шквалом і подальшим скисанням вітру до штилю (через що, власне, всі мореплавці і намагаються обходити грозові хмари). Але свої 100 з хвостиком миль ми і в цей день пройшли!
Увечері, на моїй вахті, знову прилетіла маленька жовта пташка, така ж, як дві попередні. Теж втомлена від дощу, знайшла собі затишне містечко в зв'язці рифовочних кінців, обсохла там трохи і політала далі.

Сб., 10.11, день 14.
Зате після гроз прийшов хороший вітер. Але, як завжди: "тефтель з рисом - котлета з картоплею. Міняти не можна".Прийшов він разом з великою зустрічною хвилею. Ніс яхти підкидало на хвилі, а потім шльопало пузом на воду! У носовій каюті це особливо відчувалося, бо разом з яхтою підкидало і сплячих. Сашко, щоб поспати перед вахтою, перейшов в кормову каюту, а я після своєї вахти і тут заснула: лягла поперек диванчика, вперлася ногам в борти і так і відключилася.
За ніч хвиля перейшла в бічну і коли розвиднілося, стало можливим оцінити її розмір: ну, приблизно, як ескалатор у нас на ковзанці в Більшовику. На таку хвилю яхта підіймається з креном 45 градусів лівим бортом, на секунду зависає на гребені хвилі і скочується вниз з креном 45 градусів правим бортом.
І якщо на палубі ще можна прогнозувати коли і в який бік накренитися судно, то всередині яхти така бовтанка повністю міняє всі звички: пересуватися доводиться, обов'язково тримаючись за щось обома руками, сидіти - впираючись в яку-небудь стінку ногою. Навіть у таку найпростішу процедуру як умивання вносяться корективи: тільки однією рукою! Гоління під час такої бовтанки скасовується.
Вранці на своїй вахті, коли почало світати, з подивом виявила зовсім недалеко від нас, милі за дві по лівому борту силует вітрильного судна, з ледь помітними ходовим вогнями (в темряві їх не було видно!). Перша думка: пірати, Африка ж поруч. Але потім роздивилась: стаксель з обшивкою, грот на скрутці, на кормі - біміні чи навіть сонячна батарея. Отже, яхта, і швидше приватна, ніж чартерна! Але, все одно, - колеги! Деякий час ідемо паралельним курсом, потім ми поступово виходимо вперед.
О 17.15 вахтовий Сашко побачив землю! Найпівнічніші з Канарських островів: Граціела і Ланцеротте. Здорово, звичайно, але до Тенеріфе нам ще йти і йти ...
Отримуємо з Києва смс-ки з прогнозом на наступні дні (величезна подяка за допомогу! Вони нам здорово допомагали!). На завтра і найближчі дні в районі Гран Канарія вітер заходить на північ і ще більше посилюється - до штормового! І знову північний! Тобто, якщо ми і дійдемо до острова і зможемо, не побившись, зайти в марину, то потім вийти з неї і йти на Тенеріфе за такого прогнозу ми не зможемо точно. І можемо зависнути там надовго ... Обговорили ситуацію і прийняли рішення не заходити на Гран Канарію, а йти одразу прямо на Тенеріфе.
За день бовтанка сильно виснажує ... Зникають бажання щось робити ... З великими труднощами змушую себе встати і приготувати плов. Заштовхала в себе півпорції і пішла зміняти на вахті Сашу.

Нд., 11.11, день 15
Світанок приніс грозові хмари з дощами по всьому периметру горизонта. Але, на диво, поступово їх зносить з нашого курсу! Йдемо без дощів, але з тією ж високою бічною хвилею, бовтанка продовжується і вимотує.
За добу пройшли 113 миль.
Вже давно за розрахунками має бути видно вулкан Тейде на Тенеріфе (висота вулкана 3 з хвостиком тисячі метрів, пригадуємо формулу дальності видимості об'єкта - корінь квадратний з висоти ...), але по курсу все затягнуте хмарами і поки нічого не видно... А може, ми не туди йдемо? Тоді ми будемо другим класичним прикладом сліпої довіри GPS-у, про який розповідатиме наш викладач на яхтових курсах. Його улюблена розповідь, яку він незмінно повторює на кожному курсі - про один український екіпаж, який йшов по двох GPS-ам, а натомість замість Латинської Америки потрапив мало не в Північну Америку. І тільки один матросик прохав капітана дозволити йому зробити розрахунки по сектанту і таблицях. І лише за його розрахунками змогли вони визначити своє справжнє місцерозташування. Розповідь, як можна здогадатись, передує лекції з астронавігації і має стимулювати курсантів не довіряти усіляким ворожим натовським програмкам, а користуватися старим дідівським способом.
Треба зібрати сили і приготувати вечерю… Роблю спагетті з цукіні і шинкою. Як на мене (та й іншим членам команди), цілком достатньо було б і просто паста з цукіні, але профілактика морської хвороби вимагає з'їдання достатньої кількості м'яса з кожним прийомом їжі. Тому снідаємо кашами або бутербродами обов'язково з шинкою або сосисками, вечеряємо - обов'язково з м'ясом. Оскільки в нормальному житті ми не великі м'ясоїди, то всіх вже потроху верне від м'яса. Якось за сніданком я вирішила з'їсти тільки йогурт і бутерброд з сиром, і саме цей сніданок мені не вдалося довго утримати в собі. Не знаю, може це і збіг, але після того експерименту я чесно заштовхують в себе за сніданком шматок чогось м'ясного і майже не п'ю чаю (щоб не було зайвого роздування шлунка - веде до тих самих наслідків).
Ну нічого, от прийдемо в марину, ось тоді вже об'їмся йогуртом, сирком! І чаю нап'юся! Заварю 2 термоси (на борту немає заварювальних чайників, тільки термоси): один - зеленого чаю, інший - чорного. І з ромом! А поки з'їдаю спагетті і вилітаю на палубу, щоб утримати їх в собі в таку качку ...
І все-таки о 18.30 ми побачили Тенеріфе! Ну, значить, правильно йдемо!
Хвиля переходить з бічної в кормову, точніше тепер це дві хвилі одночасно, які б'ють яхту в двох напрямках. Бовтанка неймовірна! Періодично зривається дощ. Але попереду видно маяк, і ми йдемо до нього!
Вночі підходимо до Тенеріфе і поступово, під прикриттям острова, хвиля і вітер зменшуються. Повільно, в 2,5-3 вузли проходимо вздовж нічного Санта Круз де Тенеріфе. Величезне сяюче місто розкинулося на схилах. Красиво!
На палубі стоїмо всі, видивляємося вхідні вогні нашої марини, внутрішньо готуємося до швартування. У марині вже оповіщені про наш підхід, нам допоможуть, але все одно трохи страшно - як зможемо ошвартувалися в незнайомій марині, вночі, в такий вітер.
Вогнів марини занадто довго не видно. За координатами ми вже знаходимося зовсім поряд, а вогнів все не видно... Дивина! О, раптово помітили зелений вхідний, під скелею! Йдемо прямо на нього. Червоний не відкривається майже до самого заходу. Всі напружені.
Нам махають руками. Заходимо, йдемо куди показують. Нам кидають швартови і мурінг, допомагають ошвартувалися. Уф, все пройшло нормально. У 06.30 ранку 12 листопада ми ошвартувалися в марині Радазул!
Стомлені, сидимо в салоні, спати чомусь не хочеться ... Щоб зняти напругу - по стаканчику рому за прибуття, хоч і не хочеться. Але Сашко сказав, що він про це мріяв ще з моменту виходу в море ... Ром допомагає, і поступово переходимо до обговорення походу ... І спати ...

Пн., 13.11.
На ранок, поспавши годинки 3, прокинулися, бо за період вахт організм відвик довго спати. Прийшов менеджер з прийомки яхти. Розповідає, що перед нами вже прийшло 4 яхти, ще 6 - у дорозі. І всі розповідають про те, що погода жахлива, бо циклон змінюється антициклоном, дощі, грози ... Загалом, як сказав Крістіан, цього року якась аномальна погода.
Але ми вистояли, ми дійшли!
Абсолютно випадково з'ясовується, що місцевий час тут не за Мадридом, а за Лондоном. І, таким чином, зараз на цілу годину раніше, ніж ми думаємо. Ага, значить, і ошвартувалися ми не о 6.30 ранку сьогодні, а о 5.30. Так і записуємо в бортовий журнал. Підрахувала загальний міляж: всього пройдено 1274 морських миль!
Поступово, дуже поступово, втома змінюється усвідомленням пройденого шляху! І того, що ми це зробили, вистояли, змогли! Тим більше в таку складну (аномальну для цієї пори року, як сказав Крістіан) погоду.
Звичайно ж, на сніданок всі замовляють молочну пшоняну кашку з родзинками. І чаю, побільше! І ні-я-ко-го м'яса сьогодні!
А коли беремо напрокат машину, їдемо оглянутися по острову і вечеряємо в невеликому сімейному рибному ресторанчику на схилі гори - відчуваємо, що нарешті прийшли в себе остаточно.
Ресторан San Nicolas з прекрасним панорамним видом. Риба і восьминоги по-канарськи з мигдалем - неймовірно смачні! А місцеве біле вино - дуже непогане!
Наступного дня їдемо на вулкан Тейде: абсолютно фантастичні, марсіанські види! І прекрасне вулканічне червоне в придорожній таверні! Але це - вже зовсім інша, сухопутна історія ....
Дякуємо усім, хто нас підтримував всі ці дні, хто подумки був з нами! Ми це дійсно відчували на відстані!


 

   
     

 

Початок   Подорожі   Хто ми   Чому   Контакти