Header image

 

         
           
 

Тоскана

Пігурійська Рів'єра

 

Лігурійська Рів'єра. Sestri Levante.

Невелике прибережне лігурійське містечко з двома зручними бухтами по обидва боки півострова, з центральною вулицею з магазинчиками і вервечкою тратторій-остерій-ресторанчиків вздовж набережної.

Наш В&В розмістився у типовому лігурійському будинку, вузькому і високому, що й досі належить родинні знаних колекціонерів Traversaroю. В ньому довго жила відома художниця Dina Bellotti, яка була персональним живописцем при двох папах: Павлі VI та Івані Павлі II. Поруч з будинком В&В (www.dimoradellatorre.it) – маленька площа,  що носить її ім’я, а всередині помешкання усі стіни трьох поверхів просто завішені картинами Беллотті чи картинами з родинних колекцій. Можете не вірити, але навіть у нашій ванній кімнаті висила велика мозаїка за підписом пані Bellotti…
Зараз на першому поверсі будинку офіс (це архітектурна майстерня нового власника Андреа), а далі три поверхи вгору і на кожному - всього по одній кімнаті. Оскільки місця для сніданку в будинку не вдалось знайти, то каву та до кави кожен був вільний брати собі у номер з маленького безкоштовного буфету.

Ми швидко зметикували, що замість тих стандартних магазинних солодощів і кави-чаю, ми значно з більшим задоволенням будемо снідати у фокачерії неподалік, адже різноманіття фокачча, що випікаються просто тут, у пічці, таке, що вистачить на кілька днів: сьогодні беремо фокачча з песто і фокачча з цибулею (обидві - виключно лігурійський спеціалітет), завтра - з оливками і з розмаріном, післязавтра - з сиром рекко і з цибулею та помідорами. А ще ж є безліч солодких фоккач!

Ще один лігурійський спеціалітет, який випікають у фокаччеріях або піццеріях, але лише після 4 вечора - farinata, такий тонесенький млинець-хлібець з кукурудзяного борошна. Чому лише після 4 вечора? Не знаємо, але припускаємо, що з тієї ж причини, чому каппучіно п'ють до 10 ранку. Сила традицій…

Вівторок, 31 грудня.
Заклад для святкування Нового Року обирали серед кількох тратторій, рекомендованих господарями нашого В&В. І таки з вибором не помилились. Новорічне меню у La cantina del polpo було не a la carte, а так би мовити фіксованим і складалось з 3 закусок, 2 primi piatti, 2 secondi piatti і солодкого. Навіть не думали, що осилимо увесь перелік страв, але коли почали подавати... кожна страва - неповторно смачна, неможливо утриматись, щоб не з'їсти! Морський гребінець з мусом з топінамбуру і цибулею-гляссе; запіканка з креветок; лігурійська паста з соусом з трав; риба, запечена в хрусткій картопляній обкладинці; сієнська свинина з соусом; семіфредо (місцеве морозиво) з каштановим гляссе і ванільним мусом.... Та що там казати, навіть хліб з горіхами, але випечений у печі на дровах, був неперевершений! Viva Italia!!
Між іншим, потім ми збагнули, що якби новорічне меню було б не фіксованим, а так би мовити «під замовлення», то шеф-кухар не зміг би так точно все розрахувати і був би вимушеним або закупати дешевші продукти, або ж не так «вкладатись» у кожну зі страв. І тому фінальні оплески всієї зали шефу були цілком щиросердними і бурхливими.
Ну, і сама новорічна атмосфера! Наче всі сиділи окремими компаніями за окремими столиками, але все одно всі були разом, чому сприяло невимушене і чудове обслуговування. Офіціанти, молоді дівчата і хлопці, працювали швидко, ставились до всіх надзвичайно приязно. І все це чудо раптом закінчилось вже після першої години, коли народ потягнувся на море дивитись фейерверки чи на центральну площу на дискотеку.

 

Середа, 1 січня
Навіть взимку Портофіно не втрачає своєї привабливості. До того ж, зараз він став неочікувано дешевим. Під’їжджаючи, ми закладались скільки тут буде коштувати punch'al mandarino. Якщо в Castello Buggiano у дідуся в барі воно коштувало 4 євро (за 2 чашки), у Montecarlo - 5, в Sestri Levante 10, то в Портофіно ми очікували не менше від 24 євро. І помилились! Всього лиш 14, причому стакани тут були насправді великі.
Та й парковка в самому Портофіно цієї зими дещо подешевшала: 5.50 за годину, 14 - за 3 години, а не те що колись по 8 євро за годину без різниці як довго стоїш.

В бухті Портофіно ми познайомились з італійськими яхтсменами, що стояли тут же, в марині (яхта практично розміру нашої, 32 фути), вони прийшли сюди вп'ятьох з узбережжя біля Fiorenza) і здивували, розказавши що стоянка для такої яхти в низький сезон на молі взагалі безкоштовна (ну, вода-електрика окремо). Добре таки, що наші пацани не мають інтересу до Портофіно! А він, в перший день року, був тихий і лагідний, практично без туристів.

І навіть легенька мрячка, така типова для морських узбереж, приємно пом’якшувала зимовий краєвид і теракотові фарби будинків. І димком потягувало… Життя – чудова штука, якщо сидячи на центральній площі, на яку накочуються лагідні хвилі, п’єш гарячий punch'al mandarino, слухаєш спокійні, з гумором теревені місцевих і абсолютно нікуди не поспішаєш!!! Італія…

П'ємонт

Четвер, 02 січня
На узбережжі в Sestri Levante зночі задощило, проте поки надвечір доїхали до П'ємонту дощ скінчився, а от температура помітно впала - всього 2 градуси дуже умовного тепла. Проте сонячно!
Зупинились як завжди у Паоло і Кьяри, ми вже вчетверте в цьому В&В (www.cascinasanteufemia.it) в маленькому хуторку на П'ємонтських пагорбах, з фантастичною панорамою на Альпи.

Цього разу, щоб зекономити на опаленні тієї частини будинку, де розміщений В&В (гостей не було), господарі запропонували нам оселитись в їх власній гостьовій кімнаті на хазяйській половині, з усіма приватними зручностями. Після нас прибула ще одна сімейна пара давніх приятелів-постояльців з-під Мілану, і ми вшістьох на «господській» кухні (тут найтепліше) за пляшечкою Nebiolo 2008 року виробництва Паоло і Кьяра та дощечкою stuzzichino (закуски, пом’ятаєте?) протеревенили пару годин про урожай цього року і прогнози на вино; про політичну ситуацію в наших країнах; про Майдан; про подорожі вже здійснені і плановані і, звичайно ж, про кухню... Скажіть, в якому 5-зірковому готелі ви отак зможете поспілкуватись?
Жаль, що у Кьяри не залишилось достатньо соусу табаско і не знайшлось на кухні стебелець селери, бо ми привезли чергову порцію горілки для bloody mary. Вирішили, що докупимо необхідне і завтра таки зробимо.

П'ятниця, 03 січня
"Перші квіти цього року зацвіли!", - сказав, заходячи зранку знадвору батько Кьяри. "Які квіти?" - не зрозуміли ми. "Nocioli (ліщина): чоловічі квітки вже зацвіли, а жіночі розпустяться трохи згодом". І справді, усі північні схили пагорбів Ланге засаджені деревцями ліщини, у той час як південні - виноградом.
Різницю між просто ліщиною звичайно і місцевою, п'ємонтською, Оксана відчула за сніданком, коли Кьяра подала торт з nocioli, випечений знайомою синьйорою з сусіднього хуторця. Їй здалось, що раніше вона не їла ліщини (взагалі-то це майже правда, бо саме ліщину Оксана не дуже полюбляє), настільки цей смак і аромат відрізнявся від усього того, що вона до цього сприймала як ліщину. Це як коли ти після радянських часів вперше куштуєш справжній рислінг і розумієш, що він не має абсолютно ніякого відношення до тієї рідини з однойменною назвою, яку ти раніше пив. Подумалось, що добре, що ми не приперли "Вечірній Київ", порівняння було б точно не нашу користь...
За сніданком мова зайшла про те, чому місцева фокачча відрізняється від лігурійської, а місцевий сорт пасти tajarin від тих же тальятеллі і т.і. На думку Паоло, при незмінності рецептів та інгредієнтів, різницю у якості надає вода. Так, вода яка використовується при приготуванні страв, продуктів, товарів.
Як приклад, він навів історію з міланським кашеміром. Як це часто буває з якісними і популярними товарами, кмітливі китайці спробували було повністю скопіювати кашемірові вироби міланських дизайнерів. Начебто усе вдалось: вовна, рецептура, барвники, лекала. Але навіть при усій китайській дешевизні, товар продавався погано: ну, не таке воно й усе! Довго думали у чому ж секрет і дійшли висновку – у воді. Так, у якості тієї води, яка використовується (промивання, вимочування) для виробництва кашеміру. Отак і з продуктами: наче й борошно те ж саме, і дріжджі, і розмарін, і оливкова олія - а виходить трохи не те, навіть ми, не італійці, це помічаємо.
І як відмітив Паоло, на наше щастя чи на наше нещастя, в Італії досі кожен регіон має свою неповторну кухню, а місцеві продукти і вино можна купити лише там, де вони виробляються.
Нам здається, це на щастя! Приємно приїхати в лукканску частину тосканщини і знати, що ти тут знайдеш по справжньому смачні страви з трюфелями, а біля Ліворно у тебе в голові запаморочиться від дарів моря по-ліворнійські, а на пьємонтщині... список можна б було подовжувати й подовжувати.
На вечерю, попередили Паоло і Кьяра, сьогодні запрошують вони, готується щось дуже спеціальне. Ну, ми теж вирішили до обіцяної bloody mary та двох привезених горілок підібрати за можливості більш-менш підходящі закуски. Вдалось купити темний хліб і сало. Попри усталену думку, що сало їдять в Європі лише українці, ми давно вже виявили, що на півночі Італії його їдять практично скрізь: і в Тоскані, і в П'ємонті, і в Ломбардії. Звичайно, lardo collonato не таке свіже, як наше, його витримують від 3-4 днів і більше, проте для гарячих бутербродів воно підходить якнайкраще .

Отож, на аперитив Сашко зробив гарячі бутерброди з салом та бутерброди з анчоусами і каперсами (які мали символізувати собою тюльку з цибулею, але оскільки після сирої цибулі вино сприймається гірше, то вирішено було її замінити на каперси). Спочатку випили по стопці "Хуторка", а потім bloody mari під селерку. Горілка і закуска мали неймовірний успіх в компанії!

На основну страву Кьяра приготувала, як і обіцяла, вареного capone - кастрованого півника. Чому кастрованого? Виявляється, в регіоні досить поширений такий спосіб вирощування домашніх тварин: є кастровані і не кастровані півники, бики, кабани. І вони, як запевнили Паоло і Кьяра, відрізняться за смаком. І справді, півник був - як колись у дитинстві: зі смаком справжнього півника, з м'ясистою жовтою шкірочкою.
А на бульйоні від півника були зварені равіолі, знову ж таки майже як у дитинстві  - пельмені з бульйончиком!
До десерту господарі запропонували лікер з ginepy. Слово незнайоме, інтуїтивно розуміємо, що якась травичка, але без перекладача під рукою зрозуміти важко. Добре, що Мілена, яка виросла у Франції, змогла пригадати, що ця трава називається ще artemisia! Хоч щось з університетського курсу ботаніки таки ще залишилось у пам'яті: artemisia artesiana - полин! Насправді, аби ж не чекали пояснень і відсьорбнули цього лікеру, то й без французького перекладу зрозуміли б: аромат гіркого полину, проте не терпкий, а надзвичайно приємний, залишався ще довго на язиці...

Субота, 04 січня.

Але все на світі закінчується, закінчувалась і наша коротка зимова відпустка. Зранку запакували в валізи накуплене вино і смаколики, розцілувались з друзями і, поринувши в п'ємонтський туман як в молоко, взяли курс під проливним дощем (що став як прологом, так і чудовою кодою нашої подорожі) на аеропорт Бергамо. Кружляючи туманними пьємонтськіми серпантинами знову згадали, що одне з наших улюблених місцевих вин так і зоветься NEBIOLO, або туманне…

Arrivederci bella Italia!!! Ще побачимось! Ci vediamo!!!

 
     

 

Початок   Подорожі   Хто ми   Чому   Контакти