Header image

 

         
           
 

Початок подорожі

Тіроль (Австрія)

Лігурія (Італія)

Тоскана (Італія)

Карінтія (Австрія)

Відень (Австрія)

 

3-й день. Brandenberg – Portovenere. (600 км, час в дорозі 7,5 годин). Їхали довго, бо спіймались на туристичну приманку – «живописну гірську дорогу з суто тірольськими хатинками» – Альпбахталь, що неподалік від Бранденбергу по інший бік траси А-12. Виявилось, що «рекламна обкладинка» була значно більш гомінкою, населеною та звичайнішою ніж «наш» Бранденберг, тільки час згаяли.
Хай там як, але до третьої години були вже в Італії, на лігурійському узбережжі, в Портовенере.
Це вельми відоме пляжно-курортне містечко лежить на берегах маленької картинної бухти, захищеної зовні кількома острівцями, неподалік від великого порту Спеції. Відоме ж воно своєю фортецею часів Відродження, спорудженою за генуезького панування, ще й підпертою з узбережжя додатковим муром (тих самих часів) з різнокольорових будинків-башт.
Між поціновувачами італійської кухні Портовенеро знане смаком мідій, які розводять просто у кришталевих водах його бухти.

Portovenere Portovenere Portovenere

В Портовенере ми планували зупинку на кілька днів і тому заздалегідь переймались пошуком пристойного помешкання. Проте виникли ускладнення.
По-перше, вартість кімнат в готелях та B&B попросту вбивала, а по-друге, вільних місць на початок травня не було вже на початку березня. Ми саме розгорнули масштабні пошуки БУДЬ-ЯКИХ готелів та B&B по всій Спеції, як несподівано відгукнувся один з B&B в самому Портовенере. І хоч коштував він Є100, проте для нас це було справжнім порятунком, а до того ж будиночок стояв поза гомінким історичним центром і мав власного гаража. Одне слово – пощастило! Будинок називається «Під оливами» (www.portovenere.biz) і, незважаючи на досить скромну площу гостьової кімнати, нам було затишно і в ній, і на нашому персональному подвір’ї.
Неподалік від нас працювали піцерії, фокаччерії, джелатерії і таке інше. Тому, побачивши всю цю смакоту, ми відразу вирішили повечеряти невимовно смачними на вигляд, п’янко ароматними фокаччо та пляшечкою місцевого вина просто на нашій веранді. І отримали надзвичайне задоволення. Вже в сутінках знову пішли гуляти понад морем, немов купаючись у хвилях теплого повітря, насиченого пахощами… чого?  Всього! Квітів, піній, кипарисів, акацій, моря, жасмину! Ми знову в Італії…

4-й день. Portovenere. На сьогодні була запланована пішохідна екскурсія по Cinque Terre (П’ять Земель). Таку назву має велика ділянка узбережжя, на якій стоять п’ять чи то невеликих селищ, чи то маленьких містечок (Riomaggiore, Manarola, Corniglia, Vernazza, Monterosso al Mare). До Ріомаджоре,  першого селища, дістались катером з Портовенере.

Всі П’ять Земель мають статус національного парку, тому для подальших екскурсій треба придбати квитки. Стежка, що поєднує всі «землі», то біжить вздовж моря, то стрімко злітає вгору. Разом з нею дерлися й ми в оточенні значної кількості інших пішоходів. А навкруги відкривались незбагненної краси краєвиди.

Terre Terre Terre

Крім стежинки селища з’єднують тільки залізниця, що проходить по вирубленому у скелі тунелю, або ж катери, проте й останні заходять не в усі «землі». Руху автотранспорту немає!
Погода була надзвичайна, ми находились до нестями, тому діставшись Вернацца вирішили закінчити подорож і відсвяткувати це в якійсь таверні. Знайшовши нарешті вільного столика і вина досхочу попили, і брускетто з насолодою і почуттям чесно виконаного обов’язку попоїли.
Повернулись в Протовенере катером вже під кінець дня. Вечеряли місцевими мідіями (cozzе) та іншими, неймовірно свіжими дарунками місцевого моря.

5-й день. Portovenere – Portofino – Lucca.(244 км, час в дорозі біля 2 годин).Точніше визначити неможливо, оскільки ми зупинялись в Портофіно. А на нас це місце впливає надприродним чином – там зупиняється час. І це свята правда! Першого разу ми це відчули ще у 2004 році, а зараз, у 2007, впевнились: час дійсно, якщо не стоїть, то принаймні пригальмовується.
Може саме через це Портофіно причарував до себе найбагатших людей Європи і світу, можливо так вони подовжують собі життя… Тим не менш, поїхати звідти просто так неможливо, а час стрімко летить повз твою свідомість.
Хоча цього разу з’ясувалось, що і в’їхати в Портофіно вельми непросто. Велика парковка на в’їзді до міста реконструювалась, а маленька в місті була вщент заповнена. Тому на дорозі утворилась довжелезна і практично нерухома черга. Вирішили повернутись до Santa Marghereta Ligure, запаркувати машину і вже звідти плисти до Портофіно катером.

А саме місто… Слів не вистачає – тому дивіться.

Portofino

На верхівці  півострова, що турботливо затуляє бухту Портофіно, стоїть замок Saint George. І коли Portofino

ми туди піднялись, трирічного віку диво повторилось: кудись миттєво зникли туристичні натовпи і ми залишились зовсім самі на замковій терасі, а під нами лежало місто настільки ж прекрасне, наскільки й лагідне.
Воно причаровувало й обгортало, і вже не було бажань їхати кудись, а тільки стояти та дивитись.

Наступного разу неодмінно проведемо ніч саме тут, вирішили ми! Чого б це не вартувало. Життя коротке і райських насолод в ньому не так вже й багато…
Силою примусивши себе відірватись від споглядання, зійшли у порт, сіли в катер, повернулись в Санта Маргарита до машини, і поїхали до Лукки, де й були біля п’ятої вечора, тому часу вистачало тільки на те, щоб залишивши речі, поблукати вечірнім містом і повечеряти.

Наш B&B (www.bbarcobaleno-lucca.it) займав частину типового лукканського «палаццо» на тихій зеленій вуличці, неподалік від міських мурів. До речі, саме такими заміськими віллами, а точніше резиденціями, побудованими купцями Луччезі між XV и XIX ст. на статки від їх банківської справи, і пишається Лукка. Ще коли ми були тут вперше, місто вразило нас своїм особливим романтичним настроєм, що народжувався чи то від незайманого павутиння вулиць, оточених периметром старих мурів (Лукка – єдине італійське місто, яке зберегло його повністю ще з XVI ст.), чи то від величезної кількості гарних і розумних облич (завдячуючи університету), чи то від всього разом, і на додачу ще щось невимовне, проте реально існуюче.

 

Lucca Lucca Lucca

Навіть центральна площа міста, зведена саме там, де колись стояв античний гладіаторський цирк, яка несе в собі його овальну форму, так само, як оточуючі її будинки зберігали стару античну кладку, випромінювала  спокій та ліричний настрій…
Ми настільки захопились містом, що навіть забули замовити столика на вечерю, а коли отямились було вже пізно – всі тратторії й остерії були вже вщент заповнені. Їли цього вечора хай і не в дуже дешевому, проте надзвичайно доброзичливому родинному ресторані Giglio, що стоїть на площі з тією ж назвою.

6-й день. Lucca– Fiorenza (Passo dei Pecorai).(116 км). Зранку продовжуємо блукання Луккою. Походили мурами і валами, перетвореними на приємний міський парк, зійшли на найвищу вежу, роздивились обидва собори Duomo di San Martino та San Michele, посиділи в кнайпі на площі Пучіні (місцеві кажуть, що маестро полюбляв це місто і залюбки смакував там капучіно).

Lucca Lucca Lucca

Лукканські чари не минали і тільки після обіду ми знайшли сили відірватись від міста і поїхали до передмість Флоренції, де у маленькому селі Passo dei Pecorai або «Овеча стежка» (саме так перекладається ця назва) ми мали заброньований номер у родинному готелі-винотеці-ресторані (www.cdaomero.com).
Місце нас привабило своїм зручним «стратегічним» розташуванням. Від Флоренції усього 30 км (навіть автобус їздить), та й до інших міст, селищ та сіл Тоскани їхати всього нічого.

До Флоренції найкраще в’їжджати через п’яцетту Мікеланджело – практично просто до центральних міських паркінгів. А щодо краєвиду з п’яцетти…

Firenza

На «короткій відстані» надзвичайне історичне та естетичне багатство міста стає більш помітним.

Firenza Firenza

Firenza Firenza

7-й день. Fiorenza. Цього дня ми планували відвідання Уфіцци, проте зовсім не заради тотальної екскурсії. Так, години 1,5-2, не більше. Але з’ясувалось, що стояти в черзі до музею треба ніяк не менш ніж 4 години й навіть посидіти ніде. Поки стояли, дізнались що якби мали розум, і  замовили квитки через Інтернет – стояли б не більше півгодини. Але хто ж знав! Організаційно Уфіцци далеко до Лувра… Отже, хоч і зробили омріяне, але й сил на це поклали – не виміряєш. Врахуйте наші помилки – цінуйте Інтернет.

Далі >>

   
           
     

 

Початок   Подорожі   Хто ми   Чому   Контакти